Люблю я Луцьк — мій Лучеськ — на світанні,
Коли весна — і дихати превільно.
Он кірхи хрест, а он костелу бані
Вітають всіх, киваючи прихильно.
А замок Любарта, цей древній богатир,
Уже в літах, та чутно в ньому силу.
Він дивиться залюблено на Стир —
На річку-подругу стареньку і змілілу.
І, мабуть, згадує ті дні, коли вона
Стрічала перша воїнство вороже,
І вірила, що замкова стіна
Все зло на світі зупинити може.
На вулицях каштанові свічки,
А липи кучері розчісують зелені,
Газонів малахітові стрічки
Врочисті, загадково небуденні.
Мій добрий Лучеську — мій Луцьку дорогий —
Небесний Садівник тебе кохає,
Так щиро любить — й одяг золотий
Тобі на плечі ніжно накидає.
Комментарий автора: Коли їхати по вулиці Ковельській у бік центру м. Луцька, то на мосту через Стир справа відкривається чудовий пейзаж з куполами храмів, потім відкривається зору башта замку Любарта. Трава. Дерева. В ранковому промінні все виглядає пречудово.І я розумію, що це руки мого Господа!
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Прочитано 13082 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
В звездной круговерти - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
Вечером, после радостно предпраздничной беготни сумбурно уходящего года... присела с любимой книгой "Серебряный век русской поэзии"... в уютное кресло - без какой бы то ни было определенно-авторской цели... по ТВ бубнились неутешительные новости - все прекрасно знают, как заканчивался этот високосный год... Открывая книгу на раз - попадаю на стихотворение З.Гиппиус... открывая её на два - читаю стихотворение А.Блока...
**) Примечание в дополнение:
Эти, так сказать поэтико-философские переклички, сложились внезапным экспромтом - мысль, невольно оттолкнувшись от словосочетания "плита могильная" в стихотворении З.Гиппиус, совершенно неожиданно выдала цельность моего первого стиха...
А отправной фразой следующего, моего же стихо-экспромта, так же нечаянно послужили следующие слова из стихотворения А.Блока: "Года проходят мимо..."
С кем из пишущих читателей не бывало такого? когда рождение стиха на поверхностный взгляд абсолютно не связано с твоей действительностью... но, возможно являются неким глубинным отзвуком волнующего всех - т.е. каждого из нас... как и самого автора - в именно такие нечаянные моменты раздумий... или осмыслений абстракно-обобщенной "жизненной круговерти".
Людмила Солма, 12 января 2009
